РОЛЬ НАТЮРМОРТУ В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Невід’ємною частиною класичної художньої освіти є творча робота над натюрмортом, котрий включений окремими заняттями як у вузівську, так і у шкільну програми. У 3-му класі, під час вивчення кутової перспективи, пропонуються нескладні натюрмортні композиції, у старших класах – багатоскладові та поліхромні постановки. Адже, необхідність впровадження більш глибокої реалізації завдань з натюрморту не викликає сумніву, оскільки робота над цим жанром живопису сприяє формуванню вмінь оцінювати такі об’єктивні особливості навколишнього світу, як об’єм, колір, простір, матеріальну форму предметів, світлоповітряне середовище, розвиває обсягово-просторове мислення, емоційно-естетичне відношення до зображуваних об’єктів та ін. Студенти за допомогою олівця і пензля самі привчаються створювати прекрасне, розвивати творчу уяву та зорову пам'ять, художні здібності й індивідуальні якості особистості.

Зображення предметів побуту з давніх-давен зустрічаються у творах художників. Як самостійний жанр воно починає існувати у творах нідерландських та італійських художників кінця XVI – початку XVII століть. Натюрморт – (франц. nature morte – мертва природа) – жанр переважно станкового живопису, спрямований на зображення речей, що оточують людину в реальному побутовому середовищі; натюрмортом називають і конкретний твір образотворчого мистецтва, виконаний у цьому жанрі. Це композиція з гармонійно укладених предметів, переважно побутових (наприклад, натюрморт з предметів побуту Поділля: гладущик, горщик, глек, банька – форми гончарського народного посуду), забитої дичини, риби, плодів, квітів та ін., це жанр, під яким розуміється зображення неживих предметів, які можуть бути добре освітлені або знаходитися в тіні.

Життєво переконливе, пластично виважене бачення світу, одухотворене  присутністю людини, висвітлюють у своїх натюрмортах визначні майстри образотворчого мистецтва України О. Новаківський, П. Волокидін, Л. Крамаренко, А. Ерделі, А. Петрицький, О. Шатківський, Ф. Манайло, К. Білокур, М. Примаченко та ін.

Під час пояснення теоретичного матеріалу рекомендується використання відомостей з історії українського натюрмортного живопису. Це може бути розповідь про творчість окремого художника, такого, наприклад, як Новаківський Олекса Харлампійович (1872-1935) – учень Краківської школи образотворчих мистецтв, котрий як антитезу драматичним колізіям сучасності з високим мистецьким запалом звеличує у створеному циклі натюрмортів вічну красу природи, її щедрість і багатство. Один з натюрмортів художник так і назвав – “Багатство України” (1917). До найвдаліших у цій серії належить “Натюрморт” 1916 року. Він, як і інші роботи цього часу, через нестачу в умовах війни олійних фарб виконаний Новаківським у техніці пастелі. Хоча митець раніше ніколи не звертався до цієї техніки, він блискуче опанував усі її можливості. Завдяки насиченій дзвінкості, чистоті кольору, властивим пастельним фарбам, живописне обдарування майстра розкрилося тут з особливою яскравістю. Як вправний композитор, митець продумано розміщує речі на площині, ефектно варіює колір, робить потрібні йому наголоси. Зобразивши в центрі вишукану за малюнком срібну вазу, він на контрасті з раціоналізмом її побудови максимально виявляє довільну стихію форм, породжених природою. Переконливо відтворюючи фактуру окремих речей, їх матеріальну вагомість, художник водночас лише намічає кольором другорядні деталі, зберігаючи тільки їхню тональну насиченість. Яскраві червоні, сині і помаранчеві кольори та їх похідні звучать як злагоджений, сповнений оптимістичних інтонацій ансамбль, сповнюють душу піднесеним почуттям. Артистизм, високий художній смак, що читаються в натюрморті, є прямим віддзеркаленням реалістичного методу відтворення автором дійсності, глибокої поваги його до натури [5, 50]. Такий аналіз творчості відомого художника дозволяє студентам звернути увагу на підхід до реалізації завдань натюрморту, зосередити увагу на головних навчально-методичних аспектах зображення.

Як приклад пошуку вдалих композиційних рішень може слугувати творчий доробок Волокидіна Павла Гавриловича (1877-1936), котрий закінчив Петербурзьку Академію Мистецтв і створив одну з кращих композицій – “Натюрморт з червоним підносом” (1927). Прикметною особливістю твору є ясність його композиційного рішення. Його приваблює не мотив достатку, не щедра неповторність форм природи, які звично найчастіше бачити в мистецтві натюрморту. Художник з великою майстерністю відтворює вагомість і матеріальність речей, їхню об’ємність. Різномасштабні маси синьо-зелених чайника і чашки з блюдцем утримуються в рівновазі темно-синьою пляшкою і золотавими бубликами, ефектно контрастуючи з головним кольоровим наголосом натюрморту – яскраво-червоним підносом. Вдалою композиційною знахідкою є те, що поставлений на ребро піднос утримує погляд глядача на першому плані картинного простору. Насиченість фарб і водночас стриманість живописної палітри надають натюрмортові виразної декоративності [5, 54].

Приклад динамічного живопису, цільності колориту та свіжості сприйняття натури звучить у роботах Крамаренко Лева Юрійовича (1888-1942), котрий характерно відбив в “Натюрморті із самоваром” (1929) прагнення зберегти свіжість безпосереднього сприйняття натури, виявити її колірне багатство і при тому не порушити цілісність певного колористичного задуму. Художник завжди писав швидко, навально. Цьому вчив і своїх учнів: ”Пишіть швидше, не ялозьте, шукайте свіжості кольору”. Живопис твору темпераментний, соковитий, насичений чистим кольором, художник впевнено ліпить форму, але при цьому вдається до певної її деформації. Контур речей ніби пливе, ламається. Змальовуючи такі строго геометричні речі, як склянка, пляшка, самовар, чашка з блюдцем, він будує їхні вертикальні осі під різними кутами. Разом з тим не переступає грані, за якою зникає конструктивна вірогідність зображення. Колористичне рішення натюрморту побудоване на варіаціях контрастних кольорів – червоного і зеленого з яскравим звучанням, проміжних – оранжевого і жовтого. Колір ніде не лягає суцільною плямою, всюди ускладнюється півтонами, рефлексами, блисками. Виявляючи матеріально-об’ємний характер речей, художник досягає яскравої декоративності в їх живописному трактуванні [5, 60].

Натюрмортні композиції Ерделі Адальберта Михайловича (1891-1955) можуть правити за взірець зображення поетики і краси буденних побутових предметів, демонстрації просторового ритму, матеріальності компонентів. У “Натюрморті” 1955 року митець зображує найбуденніші речі: звичайні склянки, скляні  глечики, рушники і хустки. І лише одна порцелянова чашка ефектно виблискує золотом. Та проте усі вони зігріті незримою присутністю людини, сповнені своєрідної одухотвореності. З витонченим естетичним смаком Ерделі переконливо передає принади цих речей. Композиція на перший погляд невимушена, але насправді позначена розсудливою внутрішньою вмотивованістю, логікою просторового ритму, натюрморт вишуканий за колоритом. Фарби чисті, дзвінкі, живописний образ життєстверджуючий, оптимістичний. З особливою майстерністю художником написане прозоре скло, за яким голубіє чиста вода, утворюючи гру рефлексів, викликаючи відчуття свіжості й прохолоди [5, 74].

Досконалість у малюванні натюрморту квітів можна вивчати на прикладі Петрицького Анатолія Галактіоновича (1895-1964). Художник виявив в своїх численних натюрмортах, зокрема “Квітах” 1957 року емоційність, одухотвореність, яскраву декоративність живопису. Полотно захоплює своєю  життєдайною щедрістю, відчуттям нестримного буяння природи в розпал літа, високим звучанням виплеканої руками людини краси. (Художником зображені  садові квіти: жоржини, флокси, сальвія, настурція, гербера). Одухотвореність рослин натюрморту особлива, в Петрицького вони живуть своїм життям: квіти зірвані і поставлені в ефектні кришталеві вази та скляний глечик, але все одно в пам'яті вони залишаються частиною того прекрасного світу, звідки їх принесено. Натюрморт – ніби злагоджений багатоголосий хор: в ньому виразно чути неповторний  “голос” кожної квітки і зберігається узгоджене звучання цілого ансамблю. Петрицький вимальовує кожну пелюстку, виявляє рельєф кожної квітки, уважно відтворює тонові переходи кожного листка. Полотно приваблює виписаністю деталей. А проте це не натуралізм, художник  не вдається до копіювання природи, - він на повну силу своєї майстерності висловлює власне захоплення безмежною різноманітністю і досконалістю реальної дійсності. У кожній частині полотна відчувається віртуозність мазка, точність малюнка, вишуканість кольору. Натюрморт “Квіти” – це натхненний гімн природі, життю, красі; життєрадісне бачення світу визначило його яскраву декоративність. Петрицький тонко розумівся на українському народному мистецтві, постійно інтерпретуючи його в своїй творчості. І в даному випадку живописною композицією, яка відзначається переконливою логікою розміщення кольорів і мас, натюрморт ніби перегукується з образами видатних майстринь декоративного розпису та живопису Параски Власенко і Катерини Білокур [5, 76].

Святковість, урочиста піднесеність, чітка побудова конструкції вирізняє творчі композиції Шатківського Олекси Яковича (1908-1979), що створює цикл натюрмортів, зокрема “Натюрморт” (1964), “Натюрморт з грушами” (1964), “Кали” (1967), “Осінні квіти” (1968), “Натюрморт біля вікна” (1975). Чи не найхарактерніше властивості творчого стилю майстра відбилися в полотні “Кали”. Це вражаючий своєю ясністю, життєрадісністю, свіжістю натюрморт, в якому піднесений емоційний лад досягається суто живописною мовою. Виразна композиція наскрізь пронизана спокійним ритмом мас і форм. Форма яблук повторюється у більшому колі тареля, малого глека у великому; лінійно-горизонтальний ритм, багаторазово повторений фруктами і посудом, листям і квітами, поступово полегшується догори. Художник створює умовне, вібруюче кольором і світлом блакитно-рожеве тло, яке завдяки своїй мінливості водночас має і просторовий вимір, і утворює необхідну площину для першопланової композиції. Проте, завдяки однаковій фактурно-живописній проробці всіх компонентів, різкої грані між речами і тлом немає – вони сприймаються як єдине колірне ціле. Навіть в геометрично чітких речах художник уникає сухості ліній. Їхню масу утримує соковитий чорний контур, а сама форма скоріше виявляє свою залежну від об’єму барвистість, ніж моделюється в просторі. Насичені спалахи рожевого, жовтого, білого, синього кольорів об’єднуються загальною рожево-блакитною гамою, утворюючи  святковий, піднесений за настроєм живописний образ  [5, 86].

Яскраво народний характер проглядає у натюрмортах Манайла Федора Федоровича (1910-1978), випускника Вищої художньо-промислової школу у Празі. Зберігаючи пам’ять про зв’язок з барвистим світом народного мистецтва Гуцульщини, митець створив ряд натюрмортів, у тому числі “Новий хліб” 1975 року. Урочиста подія – поява хліба нового урожаю на столі – відзначається за народним звичаєм з особливою святковістю. Хліб – центр натюрморту, а відповідно основа всього сутнього, він в оточенні усього, чим щедра земля: і городини, і фруктів, і меду, і вина. І ще один урок народних майстрів – ідея злагодженості, порядку, гармонії у світі, яка в натюрморті висловлена в композиційній побудові, в гармонії кольору і світла. Колорит, барви полотна – гарячі, в них повнокровно відбилося типове народне світовідчуття, непереборна ідея життєствердження [5, 94]. Українське мистецтво має незлічену кількість прикладів малювання натюрмортних композицій. Важливо кожного разу вибирати для демонстрації та аналізу нові зразки, відповідні завданням конкретної постановки.

Складемо прості, але головне, гармонійні композиції натюрморту. Робота над композицією розпочинається з підбору і розташування предметів. Для об’єктів композиції вибираємо добре відомі моделі з простими лініями, гарні  за формою та кольором (знаходимо красу і гармонію у звичайних речах). Предмети повинні мати смисловий зв’язок і спорідненість, що визначає їх застосування в житті. Необхідно віднестися до підбору предметів свідомо, по можливості уникати випадкових, громіздких, неспоріднених за своїм призначенням; керуватися загальним сюжетним задумом. У натюрморті з посудом можуть бути задіяні порцеляна, скло. Переслідуючи навчальну мету, необхідно прагнути семантично вдало компонувати предмети натюрморту (обплетена пляшка, кухоль, чайник, гладущик, горщик, глек, банька, жбан – предмети гончарського народного побуту; різні овочі, фрукти – цибуля, часник, гарбуз, яблуко, груша, лимон, гранат; риба, дичина; чучела птахів –перепілка, чайка, крук, курка; писанки; книги; гіпсові предмети – листки, розетки, капітель, торс; музичні інструменти – бандура, ліра, скрипка, сопілка; квіти).

Предмети, які будемо компонувати, розміщуємо на столі, покритому полотном або домотканою тканиною, щоб падаюча тінь була добре видною.  Укладаємо драпіровку, яка слугуватиме тлом для натюрморту. Небагату кількість складок необхідно розташувати гармонійно і просто. Бажано надавати перевагу важкій тканині: складки будуть широкими, це добре виглядає і не сперечається з першоплановими предметами. Можна взяти гладку тканину. Не рекомендується вибирати тканину з малюнком, орнаментом. Перевагу слід надавати однотонній світлій тканині. В цьому випадку гра світла і тіні проявиться у повній мірі. Складемо сюжет для натюрморту. Займемося простою композицією – візьмемо три предмети або збільшимо їх число до п’яти і розкладемо таким чином, щоб відчувалося, що вони зв’язані між собою, що один предмет доповнює інший, що ці три, п’ять або більше компонентів складають одне ціле. Це головний секрет композиції. Запам’ятаймо – композиція не може бути випадковим набором предметів, всі складові ретельно підбираються (наприклад, гіпсова розетка, глиняний гладущик, яблуко, корзина з яблуками). Враховуючи закони перспективи, у натюрморті компонуємо предмети так, щоб вони мали вигляд у перспективі, були  на різному віддаленні від основного предмету. По мірі того, як  лінії віддаляються від ока, складові натюрморту звужуються у перспективі. Фрукти необхідно віддалити в композиції від великих предметів, тоді вони органічно впишуться, а закони композиції не порушаться. Необхідно продумати в постановці місце і положення предмету: чи варто положити, поставити чи притулити предмет до предмету, враховуючи, наскільки перекривають предмети один одного. Звертаємо увагу на щілини між предметами, адже від цього складається враження цільності або хаосу.

В природі кожний предмет має колір і форму: помідор – червоний, кулевидний, огірок – зелений, видовжений і т.д. Але колір предметів в різних умовах підлягає зміні. Наприклад, якщо поряд з помідором знаходиться жовтий лимон, то колір його здійснить вплив на поряд лежачий помідор, і він в тому місці, де доторкається до жовтого лимона, буде оранжевим. Це називається р е ф л е к с о м . Той самий помідор втрачає колір від зеленого листя, голубого неба і т. п. Такі явища в природі, які треба враховувати, спостерігаються постійно, вони бувають деколи ледь вловимі оком. Помітити їх можна лише шляхом уважного спостереження і порівняння одних предметів з іншими.

А при якому освітленні, боковому чи прямому, розмістити предмети? Для освітлення аркуша паперу світло повинно падати зліва, щоб при писанні рука не заступала роботу і не утворювала на аркуші тінь.  Бажано малювати поряд з вікном, наполовину зашторивши його від яскравого сонячного світла. Освітлення не повинно бути контрастним, але м’яким і розсіяним.

Велику роль відіграють вдало підібрані обладнання й матеріали, необхідні для виконання натюрморту. Папір для акварельного живопису краще використовувати  середньої зернистості (акварельний папір, який не втягує вологу). Розмір аркуша для навчального натюрморту 60 х 45 см ( ½ аркуша ватману).  Взагалі, вибираючи розмір аркуша, необхідно керуватися масштабами предметів, які закладені у натюрморті.

При роботі з аквареллю папір часто коробиться, тому дуже зручно використовувати аркуш наклеєний на планшет. Щоб натягнути папір на планшет, потрібно його змочити губкою із зворотного боку , дати воді просочитися так, щоб не було блиску на папері. Змастити клеєм ПВА смугу по краях паперу шириною 5 мм, перевернути папір клеєм до планшету і добре гладилкою притерти краї. Дати приклеєному паперу висохнути і натягнутися, як барабан, тобто розгладитися. Планшет з наклеєним папером приладнаємо на мольберті трохи під кутом, щоб зайва фарба стікала вниз.

Рисунок виконується олівцем середньої твердості НВ. Потрібно також відповідно підготувати фарби. Якщо вони засохли в кюветах, їх поверхню зволожимо пензлем, тоді фарби стануть м’якими і легко братимуться на пензель. Пензлі для писання аквареллю використовуються “колонок” або “білка”. Кращі для акварельного живопису – колонкові пензлі (можна використовувати пензлі з хутра  куниці, шерсті тхора і т.п.). Використовувати два-три пензлі – великий і малі. Великий – для писання великих площин у натюрморті, а менші – дрібних деталей і для завершення роботи.

Необхідно вибрати зручне місце, щоб добре проглядалися предмети і в цілому, і в деталях. Розташовуватись потрібно на відстані в 1-2 метра від натури. Якщо сісти до натури дуже близько, не зможемо охоплювати поглядом весь натюрморт одночасно. Треба насамперед роздивитися предмети композиції, вивчити і запам’ятати їх форму, пропорції, колір.

Розпочинаємо рисунок з композиції – розміщення зображення на папері. Зображення не повинно бути на тлі аркуша занадто мале, невдалою вважають і таку композицію, коли рисунок займає весь аркуш, йому “тісно”. Треба знайти таке розміщення, щоби розміри аркуша і зображення гармонійно поєднувалися.  Тому, перш ніж розпочати роботу, зробимо кілька композиційних начерків. Щоби знайти вдале композиційне рішення, найвигіднішу позицію, вибрати точку зору при високому або низькому горизонті, треба виконати декілька ескізів (на натягнутому на планшет папері у верхньому правому куті), переглянути начерки і вибрати найкращий варіант, що й ляже в основу композиції.

Коли ми знайдемо місце, відстань, вирішимо начерком, яке буде зображення в аркуші, тоді уважно промалюємо кожний з предметів, відмітивши найхарактерніші деталі, границі світла, півтіні і тіні, місце блисків, складки драперій. Намічаємо зображення легкими тонкими лініями. Це дасть змогу робити виправлення без гумки. Уникнути неточності рисунка допоможе метод в і з у в а н н я. Це найпростіший спосіб вимірювання предметів. Візьмемо у праву руку олівець і витягнемо її перед собою. Заплющивши ліве око, встановимо олівець так, щоб його вертикаль збігалася з висотою предмета. Відмітимо знайдений розмір на олівці пальцем, а потім відкладемо його по ширині предмета. Так визначаємо  основні пропорції моделі у таких пропорційних співвідношеннях і виконуємо рисунок. Так само можна візувати окремі частини предмета, порівнюючи менші частини з більшими (ширину з висотою тощо). Дуже важливо, щоб рука під час візування не згиналася в лікті, а весь час була випрямленою. Візування треба застосовувати не тільки на початковій стадії роботи, а й тоді, коли рисунок уже готовий, щоб перевірити пропорції зображення. Усі дії під час побудови натюрморту мають бути свідомими і цілеспрямованими.  Для більш правильного зображення предметів спочатку співставимо їх з геометричними фігурами. Звернемо увагу на висоту, ширину, віддалення і вільні простори між ними.  Увага акцентується на геометричній структурі зображення. Пропорції, наскільки це можливо, наближені до натури, враховуючи заповнені й вільні  простори між елементами натюрморту, наприклад, між квітами і листям. Компонуючи  предмети, важливо неодноразово повертатися до однієї й тієї ж лінії, малюючи нові й нові олівцем до того часу, поки не знайдемо правильні пропорції і вдалу композицію. В рисунку накладаємо контур дуже легко, непомітно, щоби не витирати гумкою. До малюнку на папері відносимось обережно, стараємося його не затерти, не часто користуючись гумкою, щоби не зруйнувати зернисту фактуру паперу. Вчимося зображувати модель в правильних пропорціях, щоби предмет який знаходиться на першому плані, не переважав свого натурального розміру. Легко намічаємо тінь. Приступаємо до писання акварельними фарбами. В процесі роботи з аквареллю додержуємося правил. Навіть найменше відхилення від них може зіпсувати всю справу. Насамперед – акуратність і охайність. Баночку з водою ставимо праворуч від себе; поряд кладемо аркуш паперу для палітри і чисту ганчірку для віджимання пензлів. Вибираємо зручне місце для фарб [3, 57].

Привчаємо себе розглядати в цілому предмети, світло, тінь і тло. Уважно подивимося на світло, яке освітлює предмети, тло, поверхню. Звернемо увагу на всі особливості світла і тіні. Наша увага зосереджується, щоб  вловити суть моделі, красу її форми і пластичність, гру світла і тіні. Для всіх круглих і сферичних предметів, які розміщені аналогічно, закони світлотіні будуть однаковими. Дивимося на тінь – світло падає зліва, тому тінь бачимо справа. Затримаємо увагу на відображенні світла, яке проектується з предмета. В живописі є свої закономірності: якщо світло на предметі холодне, то тіні – теплі або навпаки. Звернемо увагу на характер тіні, яку відбиває округлий предмет на площину: вона не рівномірна, а видовжена. Уважно подивимося на падаючу тінь. Тіні, які падають, по мірі віддалення поступово стають менш відрізняючими, але тінь – це “не абсолютна відсутність світла”. Тінь жива, в ній мерехтить і циркулює повітря. Контрастно виділяємо світло і тінь [2, 62].

Розпочинаємо живопис шляхом нанесення одного прозорого шару на інший (лесування) або шляхом “а-ля пріма”, беручи відтінки кольору  відразу в повну силу, або об’єднуємо ці два прийоми. Головне – тональні відношення (відмінності кольору по світлосилі), кольорове сполучення і свіжість акварелі. Охоплюємо поглядом не вузьку частину натури, а найширші  граничні можливості зору. Залишивши в місцях блисків чистий папір, віднайденим тоном покриваємо предмети. Фарбу наносимо на папір так, щоб вона стікала – зайву воду збираємо віджатим пензлем. Коли треба підсилити колір, зачекаймо, поки акварель підсохне і розпочинаємо підсилювати тона, наносячи на предмети новий шар тієї самої фарби, знаходячи півтони, потім тіні, а падаючі тіні робимо у завершенні. Час від часу відходимо від аркуша і переводимо погляд з моделі на зображення. Порівнюючи, вчасно помічаємо і виправляємо помилки. Закінчуємо роботу, як нам підказує почуття: в деяких частинах облегшити тон – висвітлити, а в деяких місцях підсилити – підтемнити, досягаючи єдності і гармонії, цільності. Слідкуємо, щоби фарби в темних місцях після висихання зберігали прозорість. Треба досягти поступового переходу від світлого тону до темного. Тон – це ступінь яскравості, насиченості кольору, це якість, завдяки якій кольори відрізняються один від одного. В живописі тоном кольору називають також основний відтінок, що узагальнює й підпорядковує собі всі кольори твору, надає колоритові цілісності. Колорит (італ. сolorito, від лат. сolor – колір, фарба) – сполучення кольорів, їх гармонійне поєднання в художньому творі, його кольорова побудова [4, 70].

З кожним днем розвиваємо наш окомір, почуття, художній талант, привчаємо себе до порядку, до точності і до закінченості зображення. Рука набуває все більше впевненості і точності. Наша майстерність росте, вдосконалюється акварельний живопис. Закінчивши натюрморт, ставимо свій підпис і дату. Через деякий час знову передивляємося цей натюрморт. Він, поряд з багатьма іншими, виконаними раніше, буде свідченням росту наших вмінь та навичок. Професійне оволодіння зображенням натюрморту є ефективним засобом розвитку інтелекту, творчої уяви, художньо-педагогічної майстерності майбутнього вчителя образотворчого мистецтва у школі.

Література

1. Державний стандарт освіти // Початкова школа. – К., 2001.- № 1.

2. Никодеми Г.Б. Школа рисунка. – М.:ЭКСМО-ПРЕСС, 2002. – 160 с.

3. Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в школе. – М.: Агар, 1998. – 335 с.

4. Кириченко М.А., Кириченко І.М. Основи образотворчої грамоти. – К.: Вища школа, 2002. – 192 с.

5. Український живопис. Сто вибраних творів. – К.: Мистецтво, 1985. – 110 с.

6. Корнилова С., Галанов А. Уроки изобразительного искусства. – М.: Айрис Пресс, 2000. – 151 с.

Методична вказівка: НЕГОДА Б.М.

 

Text Size
Friday, November 17, 2017
{В начало}

We have 16 guests and 2 members online