ЗАСВОЄННЯ ОБРАЗОТВОРЧИХ ПОНЯТЬ НА УРОКАХ ПЛАСТИКИ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ ШКОЛЯРІВ

Значною мірою це стосується опанування школярами такими традиційними видами образотворчої діяльності як малювання, різноманітними художніми матеріалами, аплікацією тощо. Поза увагою дослідників та практикуючих вчителів, на жаль залишається такий досить цікавий вид роботи над об'ємно-просторовими композиціями як ліплення дітьми виробів з м'яких матеріалів або пластика.

Активне засвоєння пластики на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі створює можливість для різнобічного розвитку дітей, оскільки у процесі ліплення інтегруються різні види художньої діяльності, здійснюються міжпредметні зв'язки шкільних курсів з історією культури, релігієзнавством, народним та декоративно-прикладним мистецтвом. Кожний урок, на якому діти займаються ліпленням, розвиває об'ємно-просторове та логічне мислення, формує відчуття ритму, композиції, кольорової гами, зв'язне мовлення, виховує любов до рідного краю, збуджує прагнення пізнати корені народної культури та мистецтва.

Одночасно такі уроки є засобами виявлення творчих здібностей дітей, бо процес створення того чи іншого виробу дає можливість школяреві відійти від змісту інструкції, поданої вчителем, і вкласти у твір щось своє, особливе, надати роботі індивідуальних рис, що є передумовою уникнення багаторазового тиражування зразка продемонстрованого вчителем.

Викладені у даній статті міркування та рекомендації можуть слугувати поштовхом для організації класоводами власних оригінальних занять, для створення у процесі засвоєння дітьми прийомів ліплення особливої емоційної, творчої атмосфери, що значною мірою залежить від знань вчителя, його досвіду, педагогічної майстерності. Кожен аспект запропонованих рекомендацій – не догма, а лише основа для творчої інтерпретації поданих матеріалів..

У процесі проведення уроків з пластики головним матеріалом є глина, яка має прекрасні пластичні властивості. В деяких завданнях цей матеріал може бути замінений пластиліном, але в цьому випадку обробка твору після ліплення буде якісно іншою [5, 132].

Глину готують, розчиняючи її водою і проціджуючи через марлю або сито для усунення камінців та трісок, після цього дають підсохнути. В результаті утворюється густа маса, що легко відстає від рук. Глину слід тримати в поліетиленовому пакеті або посудині, яка щільно закривається. Якщо виліплені фігурки підлягають обпалюванню, то перед сушінням порожнисті всередині форми протикають шпилькою для звільнення від пухирців повітря. Виріб із суцільного шматочка глини, заповнений усередині, можна не протикати. Обпалю¬вати слід тільки добре просушені роботи. Готові фігурки покри¬вають фарбами, ангобами (спеціальні фарби різного кольору, в основі яких є дрібноструктурна глина). Звичайно, твори можуть бути розписані і гуашшю, але тільки після обпалення, бо необпалені фігурки дуже крихкі. В шкільних умовах для обпалення використовують невеличку муфельну піч. Особливістю цього процесу є поступове підвищення темпе-ратури, а потім поступове її зниження. Не слід відкривати дверцята печі під час обпалювання, необхідно дати їй повністю охолонути. Це допоможе запобігти тріщин на виробах.

Ліплять на підставках-турнетках, які обертаються навколо своєї осі. Для обробки глини та створення загальної форми і деталей виробу використовують стеки – дерев’яні або пластма¬сові палички, загострені з одного та сплющені з другого кінця. Для штампування малюнку використовують дерев'яні печатки з певним візерунком на кінцівках. Якщо форма виконується з пластиліну, покриття кольором здійснюється насамперед білим або кольоровим ґрунтом (кілька шарів). Орнамент наноситься кольоровою гуашшю. Склад ґрунту: товчена крейда + білок яйця + трохи вершків. Можна замість ґрунту використовувати звичайну водоемульсійну фарбу.

Етапи виконання роботи з глини:

а) ліплення форм; б) просушка виробів; в) обпалювання; г) розпис фарбами. Глиняна фігурка потребує довгого, двотижневого просушування, робота з пластиліном дозволяє виконати завдання відразу, протягом двох уроків.

У процесі створення дрібної пластики користуються трьома основними способами – пластичним, конструктивним та комбінованим. Існують також допоміжні прийоми – розкатування, скатування, сплющення, прищеплювання, витягуван¬ня. Сюжет виконується з натури, по пам'яті або за уявою [4, 182].

Пластичним способом створюються форми з суцільного шматочка глини (пластиліну) методом витягування. Вчитель сам повинен продемонструвати послідовність роботи, дати дітям можливість порівняти площинне та об'емно-просторове зображення, реалістичне та стилізоване. Демонстрація супроводжується мовленнєвим поясненням:

  Щоб створити чудо-півня

                                                       Глину розминаємо,

                                                       Ми витягуємо тільце,

                                                       Крильця розправляємо

 І гребінчик не забудемо,

 Хвіст і дзьоб сформуємо.

 Далі що робити будемо?

 Пензлем розфарбуємо.

Запропонований поетичний текст слугує засобом заохочення дітей до процесу ліплення, одночасно він є зразком не тільки послідовності процесу роботи, а й логічної побудови зв'язного висловлювання, що значною мірою сприяє глибшому засвоєнню теоретичних знань дітей, набутих на уроках рідної мови під час вивчення розділу "Текст".

Слід звернути увагу дітей на пропорційні співвідношення справжнього й стилізованого півника: голівка глиняного півня більша тулуба, загальна форма повинна бути виразною і досконалою з усіх боків. Одночасно слід дати дітям можливість творчо інтерпретувати пояснення вчителя. Це віддзеркалюється в нюансуванні завдань (молодий півень, півень, що спить на жердині, півень, що дзьобає зернята), а також у використанні обраної кольорової гами та орнаментальних мотивів. Необхідно заохочувати дітей до такої роботи, під час якої вони намагатимуться знайти власні шляхи реалізації поставлених вчителем завдань, щоб запобігти копіюванню запропонованих зразків.

Пластичним способом можна виготовляти птахів, тварин та предмети, що оточують людину, але не менш активно використовується у шкільній практиці конструктивний спосіб, за допомогою якого окремо виконані елементи об'ємної композиції пластично поєднуються [3, 60-61]. Наприклад, ліпимо цим способом грибочок, ускладнюючи процес виконання допоміжними прийомам: розкатуванням і сплющуванням:

У глиняний м'який шматочок (У пластиліновий шматочок)

                         Я життя вдихаю,

                         Швидко виліплю грибочок,

                         Потім з ним пограюсь.                    

                         Розкатаю товсту ніжку,

                         Сплющу капелюшок,

                         Поєднаю дві частинки – Вийшов маремушок!

Цей вірш-інструкцію варто подати дітям у формі таблиці. Проаналізувати з ними його зміст:

- Що будемо ліпити?

- З чого почнемо роботу?

- Що зробимо потім?

- Як закінчимо роботу?

Тобто засвоєння послідовності процесу ліплення фігури знову ж таки допомагає дітям глибше усвідомлювати правила побудови тексту.

Комбінований спосіб - це поєднання в одному витворі пластично і конструктивно виліплених фрагментів майбутньої єдиної композиції. Він вважається найбільш розповсюдженим методичним прийомом у процесі виконання об'ємно-просторових робіт.

Діти дошкільного та молодшого шкільного віку дуже по¬любляють створювати різноманітний за формою посуд. Його можна виконувати вже відомим дітям пластичним способом. Проте, деякі види глибокого посуду (глечики, чашки, макітри тощо) можна запропонувати учням ліпити за допомогою традицій¬ної для України, відомої ще за часів енеоліту (ІУ – ІІІ тис. до н.е.) трипільської стрічкової техніки. Для цього слід розкотати довгу ковбаску глини (пластиліну), сплющити її, отримавши вихідну для ліплення форму – стрічку. Для створення дінця посуду скатуємо кулю, сплющуємо її до вигляду диску і розташовуємо на підставці. До цього дінця, як бортик, одночасно рівномірно відгинаючи край у різні боки, приєднуємо стрічку. Розкатуємо ще одну трохи довшу ковбаску, сплющуємо її та стекою (гострим кінцем) робимо на одному з торців стрічки заглиблення, в яке вкладаємо торець першої стрічки. Треба добре загладити місце дотику, щоб його не було помітно.. Для виконання однієї глибокої тарілі виготовляємо дві широкі, або три-чотири вузькі стрічки.

Роботу над глечиком слід починати з розглядання різних його форм. Треба дати дитині можливість обрати ту форму, яка їй сподобалась. Кожний глечик має свої, притаманні тільки йому, особливості: пропорційні співвідношення тулуба, горла й ручок до цілої форми, своєрідні членування, колір та візерунок розпису. Перед виконанням роботи слід звернути увагу дитини на ужиткову роль предмета, на те, що необхідно зробити глечик зручним у користуванні. В процесі ліплення можна також використовувати два способи - пластичний та стрічковий. Коли виріб готовий, у його стінках стекою робиться по два отвори з протилежних боків, у котрі зовні вставляються ковбаски ручок, що зсередини сплющуються на зразок заклепок. Із зовнішнього боку ручки нарощуються до необхідної товщини. На думку археологів, цей старовинний спосіб кріплення ручок дійшов до нас також з трипільської культури.

Широкий діапазон завдань можна реалізувати під час виконання учнями рельєфної композиції. Насамперед дітям слід дати поняття про напівплощинну форму, яка розрізняється ступенем випуклості елементів: горельєф – високий рельєф, де зображення досить добре виступає на площині тла; барельєф – низький рельєф, де компоненти зображення виступають не сильно; контррельєф – малюнок заглиблений у площину фону. Перший етап роботи над рельєфом – це складання ескізу зображення, що виконується в завчасно обраній геометричній формі аркуша паперу (коло, ромб, прямокутник) м'яким олівцем. Розмір аркушу повинен відповідати розмірам додатково вирізаної картонки 15х15 см, але картонка повинна трішки виступати, створюючи рамочку.

Спочатку треба скатати і сплющити глиняний диск або іншу форму за ескізом, після чого стекою формувати задумане зображення. Працювати над рельєфом можна трьома шляхами:

а) нанести стекою малюнок на глиняне тло, поволі вибираючи зайву глину з площин фону;

б) нанести на тло окремо виліплене зображення;

в) комбінувати перші два шляхи, додаючи у деталях елементи контррельєфу. Як правило рельєфне зображення не прикрашається декоративним розписом, але об'ємно-просторові фігурки та посуд слід вкривати ґрунтовим покриттям та візерунками [5, 129].

Декоративний розпис виробів здійснюється протягом одного уроку. На початку уроку слід зробити кольоровий та орнаментальний аналіз майбутнього твору, запропонувати учням відповідні проблемні питання та загадки:

           Курка із м'якої глини вийде дуже милою, 

          Якщо тільце зафарбуєм барвою чистою...(білою). 

          На грудках чітким візерунком розпишемо кружечки;

                  Чарівним вкриємо малюнком голівку, шию, плечі, 

                   А щоб гребінчик запалав міцним яскравим тоном, 

                  Яким ми кольором його покриємо..? (червоним) 

Пропонуємо дітям покрити білою фарбою цілу курку, з ніг до голови. Фігурки з глини краще розписувати після обпалення, а з пластиліну – можна відразу після створення. Для ґрунтування використовуємо водоемульсійну фарбу, для узорів - гуашеву. Ґрунтуючи пластилін емульсійною фарбою, слід пам'ятати, що поверхня пластиліну жирна і не дає після нанесення першого шару фарби щільного покриття. Тому пластилінову фігурку покривають кілька разів. Візерунки наносяться у техніці вільного розпису загостреним кінчиком круглого пензля або методом примакування, ставимо крапки черешком пензля [1, 133].

Кожне виконане завдання закінчується аналізом дитячих робіт. Кращі твори учнів відображають мету, яка була поставлена вчителем на початку роботи, а також вимоги, яки педагог формулював у процесі пояснення нового матеріалу. Авторові кращої роботи можна надати право організувати в класі виставку "Хочемо стати майстрами". Загальна думка учнів відіграє вирішальну роль при відборі кращих експонатів для виставки, яка довгий час нагадуватиме їм про прекрасну мандрівку у світ образотворчого та народного українського мистецтва, де мовленнєві та образотворчі поняття не розділяються на окремі предмети, а співіснують у гармонійній єдності, допомагаючи дитині досконаліше сприймати світ.

 ЛІТЕРАТУРА

1.Антонович Є.А., Проців В.І., Свид С.П. Художні техніки у школі. – К., 1997. – 310 с.

2.Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В. Декоративно-прикладне мистецтво. – Підручник. – Львів: Світ, 1993. – 285 с.

3.Корнилова С., Галанов А. Уроки изобразительного искусства. – М.: Айрис Пресс, 2000. – 151 с.

4.Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в школе. М.: Агар, 1998. – 335 с.

5.Халезова Н.Б., Курочкина Н.А., Пантюхина Г.В. Лепка в детском саду. – М.:                    Просвещение.–1986.–143с.

 Методична вказівка: Урсу Н.О.

Text Size
Wednesday, September 20, 2017
{В начало}

We have 31 guests and 4 members online