ПОНЯТТЯ КОМПОЗИЦІЇ

 
Композиції... не можна навчитись доти, 
доки художник не навчиться спостерігатиі помічати цікаве й важливе.  
(Крамской)

Поняття «композиція» існує з давніх-давен. В римському праві воно означало примирення сторін, що сперечаються, або протиставлення бійців на спортивній арені. Термін «композиція» в перекладі з латинського (compositio) означає співставлення, складання, співвідношення сторін і поверхностей, частин між собою, які разом взяті, складають (компонують) певну форму. Це побудова твору мистецтва тощо. В широкому розумінні термін «композиція» застосовується в різних видах мистецтва (література, театр, кіно, музика, образотворче мистецтво, архітектура і т. д.). Сполучення частин, складання елементів в певному порядку, їх взаємозв’язок, що переходить в гармонію цілого, ми спостерігаємо в рослинному і тваринному світі. Наприклад, кожна рослина складається з частин, разом вони утворюють форму, яка являє собою гармонійно завершену композицію. В природі найбільш характерними і часто зустрічаючимися композиційними закономірностями є цілісність, симетрія і ритм. Цілісність проявляється в будові, конструкції предмета, симетрія — в рівновазі, схожості лівої і правої частин об’єкта, ритм — в повторюваності одного або декількох елементів через певний проміжок. Для симетрії характерний відносний спокій, рівновага частин, ритму властива велика або менша ступінь руху. Симетричні в основі своїй квіти, які складаються з пелюсток і листків, розміщених частіше в ритмічному порядку на стеблі або гілці. Композиційні початки (цільність, симетрія, ритм), в великій кількості існують у світі природи, зустрічаються також у мистецтві, звісно, в особливому, специфічному вигляді. Людина, створюючи різні предмети, спирається на форми, створені природою, і в якійсь мірі копіюючи її. Оскільки людина творить за законами краси, то вона намагається робити речі гарними, привабливими, які несуть в собі естетичні якості поряд з користю, зручністю цих речей. Таким чином, в своїй творчій діяльності людина намагається поєднати утилітарне з естетичним. Тому, наслідуючи природу, мі не тільки відображаємо принципи будови органічної і неорганічної природи, але творче переосмислюємо їх, робимо відбір найбільш виразного для даного явища, предмета, факту реального життя. З допомогою композиції, створеної на основі такого відбору, творіння рук людських впливають на почуття людей, навіюють їм певні ідеї і уявлення, виражені через художні образи. Композиція властива всім видам мистецтва. Композиційні основи лежать в архітектурних будівлях, в музичній п’єсі, або опері, в оповіданні, романі або вірші, в скульптурі або картині, в театральній постановці або кінофільмі. Принципи єдності або членування, симетрії і ритму проявляються в різних видах мистецтва по–різному. Наявність одних і тих же закономірностей в художніх творах дозволяє досягти синтезу мистецтв — їх органічного поєднання, скажімо, в архітектурно-скульптурному ансамблі, в театральній постановці, в оформлені інтер’єра і т. д. Яскравий приклад композиційного синтезу являє собою театр, де поєднується драматургія, майстерність акторів і режисера, декоративний живопис, музика. Від взаємодії всіх елементів спектаклю залежить сила його емоційного впливу на глядача. Визначення поняття «композиція» в образотворчому мистецтві ми можемо знайти в енциклопедичних словниках і мистецтвознавчій літературі. Наприклад, в енциклопедичному словнику Брокгауза й Ефрона композиція визначається як перенесення в картину або малюнок тих ліній, форм і образів, які ще не чітко малюютьсяв уяві художника, і складання з них, за допомогою засобів і технічних прийомів, властивих його галузі мистецтва, органічного цілого, точно виражаючого задуманий ним зміст. Далі йде мова про неможливість встановити точні правила композиції, так як уявлення про характер композиції змінюється історично, залежить від соціального строю, від завдань, які ставляться перед мистецтвом. Композиція — головний, організуючий компонент художньої форми, що надає твору єдність і цілісність, підпорядковуючий його елементи один одному і цілому. Закони композиції, що складаються в процесі художньої практики, естетичного пізнання дійсності, і є в тій чи іншій мірі відбиттям і узагальненням об’єктивних закономірностей і взаємозв’язків, явищ реального світу. Ці закономірності і взаємозв’язки виступають в художньо перетвореному вигляді, до того ступінь і характер їх перетворення і узагальнення пов’язані з видом мистецтва, ідеєю й матеріалом твору. В пластичних мистецтвах композиція об’єднує часткові моменти побудови художньої форми (реальне або ілюзійне формування простору і об’єму, симетрія й асиметрія, масштаб, ритм і пропорції, нюанс і контраст, перспектива, групування, кольорове рішення і т. д. ). Композиція організовує як внутрішній простір твору, так і його співвідношення з навколишнім середовищем і глядачем. Термін «композиція» використовується і для позначення багатофігурної картини і скульптурної групи. В вузько професійному плані композицією часто називається навіть етюд, виконаний з натури. В деякій мірі таке визначення правомірне, так як цільність і виразність натурного етюду залежить від вміння художника обрати мотив і вигідну точку зору на зображуване, розмістити всі елементи в даному розмірі й форматі, виділити головне кольором і тоном. До твору, створеному на основі зорової пам’яті, за уявою, накладемо термін «витвір», що прийнятий в академічній школі, де учні виконують композиції на задану тематику, частіше всього міфологічну або біблійну. Отже, композиція — це, з одного боку, творчий процес створення твору мистецтва від початку до кінця, від появи задуму до його завершення, з іншого боку — своєрідний комплекс засобів розкриття змісту картини, заснований на законах, правилах і прийомах, службовців найбільш повному, цілісному і виразному рішенню задуму. Іншими словами, композиція є зосередження ідейно-творчого початку, що дозволяє автору твору мистецтва цілеспрямовано організувати головне і другорядне і домогтися максимальної виразності змісту і форми в їхній образній єдності. Говорячи про роль композиції в образотворчому мистецтві, випливає насамперед виділити основні, загальні закони композиції. Їх не треба плутати з правилами й прийомами, що також мають важливе значення в розробці пластичного мотиву, образотворчого «зерна» сюжету. Правила і прийоми, за словами Е. А. Кібрика, є лише композиційною технікою. Ця техніка розвивається, збагачуючи творчою практикою нових поколінь художників. Художні школи різних країн і епох створювали свої прийоми, що відповідають задачам мистецтва свого часу. Одні прийоми композиції втрачали своє значення разом зі зникненням ідейних концепцій, що їх породили. На зміну віджилим прийомам приходили інші, котрі породжувалися новими задачами, що ставали перед мистецтвом. Багато правил і прийоми діють з успіхом у творчості художників багатьох поколінь й дотепер. Загальних законів композиції необхідно дотримуватися при створенні добутку будь-якого жанру. Застосування того чи іншого правила прийому залежить від жанру, виду мистецтва і, звичайно, від уміння автора професійно розпоряджатися образотворчими засобами. Аналізуючи розвиток композиції в історичному аспекті і як спеціальної навчальної дисципліни, можна побачити, що на цей предмет завжди впливали композиційні знахідки великих майстрів. Природно, ці досягнення знаходили висвітлення й у практиці викладання образотворчого мистецтва. Композиція як навчальний предмет з'явилася значно пізніше ніж такі дисципліни, як малюнок і живопис. Спочатку композиція прирівнювалася до створення картини на біблійні, міфологічні, пізніше на казкові й вільні теми. Відставання композиції як навчального предмета зв'язане з тим, що малюнок завжди був і залишається основою основ образотворчої грамоти, без цієї бази неможливо творчий розвиток художника. Створення же творів мистецтва визнавалося довгий час справою сугубо індивідуальною, дуже складною, доступною обмеженому колу учнів. Художники-педагоги вважали, що їхня головна задача — навчити малювати й писати фарбами, і як підсумок навчання пропонували учням скласти ескіз, а на основі його і картину. Звичайно, виходячи зі свого особистого творчого досвіду, педагоги давали випускникам школи якісь загальні вказівки, але створення картини не виділялася чітко в окремий освітній предмет. Більш пізніше формування композиції як самостійної навчальної дисципліни обумовлено також і тим, що процес твору створення добутку дійсно дуже складний, він являє собою свого роду творчий феномен, це багато в чому інтуїтивне явище, що слабко піддається вивченню. У даний час композиція як навчальний предмет знаходиться, можна сказати, у стадії становлення й розвитку, хоча цілий ряд закономірностей її відомий уже давно, про що говорять добутку відомих майстрів і їхнього висловлення про мистецтво.  Художнє утворення, що встало на шлях вивчення законів реалістичного мистецтва, викликало до життя курс композиції і висунуло одночасно вимоги до відновлення методу викладання всіх навчальних дисциплін. Недооцінка, а часом і заперечення необхідності композиції як навчального предмета, особливо в період формування радянської художньої школи (20—30-і роки), гальмували творчий розвиток молодих художників. Нерідко й зараз зустрічаються педагоги, що вважають головним у творчості інтуїтивний початок, «осяяння». Практика довела необхідність навчання композиційним навичкам як починаючих художників, так і викладачів образотворчого мистецтва [34, 9]. Курс композиції включений у навчальні плани всіх художніх училищ і інститутів. Випускники художньо-педагогічних середніх і вищих навчальних закладів здобувають одночасно спеціальність художника й викладача. Поряд із спеціальними дисциплінами (малюнок, живопис, композиція) вони вивчають методику навчання основам образотворчої грамоти, у тому числі й композиції. На художніх спеціальностях університетів курс композиції ставить за мету поряд із розвитком творчих здібностей студентів вивчення об'єктивних закономірностей композиції, засобів, прийомів і правил правдивого відображення дійсності в образній формі. Пізнавши основні закони композиції, студенти одержують ключ до аналізу і глибокого розуміння добутків різних видів і жанрів мистецтва. Це необхідно кожному вчителю образотворчого мистецтва, так як по характері своєї діяльності художник-педагог повинен знати специфіку образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва. Курс композиції має велике значення для розвитку образного мислення школярів, підготовки їх до самостійної творчої й педагогічної роботи. Не менш важливо це для виховання особистості учнів, формування їх, світогляду і суспільних, ідейних устремлінь. Курс включає практичні заняття і теоретичні бесіди. На практичних заняттях зважується задача формування в дітей здібностей до творчої роботи. Вони учаться спостерігати життя, бачити в ньому типове, гідне відображення в мистецтві. Саме великий запас вражень, систематичні замальовки, начерки, етюди будуть тим матеріалом, що дозволить їм глибоко, і серйозно займатися розробкою сюжетів, мотивів, знайдених у підсумку спостережень життя. Виховання в учнів звички робити натурні замальовки, начерки, етюди з можливим прицілом на їхню подальшу розробку в композиційних завданнях — одна з важливих задач формування естетичного сприйняття. Програмою передбачене виконання ескізів композицій на різні теми в залежності від виду й жанру образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва. Теоретичні основи курсу, у тому числі основні закони, правила, прийоми й засоби композиції, засвоюються студентами як на практичних заняттях, так і на спеціальних бесідах. Теоретичні питання композиції, зрозумілі й закріплені в процесі придбання практичних навичок, украй необхідні студентам — майбутнім викладачам образотворчого мистецтва, оскільки вони повинні не тільки учити дітей малюванню, але і розвивати в них творчі здібності, виховувати їх естетично. Відповідно до програми майбутні вчителі аналізують композиційні прийоми й засоби, використані видатними російськими, українськими і закордонними художниками-реалістами. Для закріплення знань і умінь за курсом композиції учні виконують домашні завдання у виді натурних начерків, етюдів, що дає можливість зібрати матеріал, необхідний для подальшої роботи над композицією, над створенням художніх творів. Композиція як навчальний предмет тісно зв'язаний з такими спеціальними дисциплінами, як естетика, малюнок, живопис, історія мистецтва. Естетика є методологічною основою, що дозволяє розкрити загальні закономірності мистецтва, у тому числі й композиції. Займаючись малюнком чи живописом, учень мимоволі звертається до основ композиції. І це зрозуміло: будь-яке зображення треба обмірковано розташувати на картинній площині, прийнявши до уваги її розмір і формат (відношення сторін по вертикалі й горизонталі). Без знання історії мистецтв неможливо по-справжньому зрозуміти значення й роль композиції, малюнка, живопису. Володіючи цими образотворчими засобами, діти глибоко аналізують історію мистецтва й окремі добутки майстрів, пізнають специфіку малюнка, картини, скульптури і т.д. При вивченні історії мистецтва вони проникають у таємниці майстерності, творчу лабораторію великих художників. Вивчаючи їхні добутки учні приходять до визначених висновків, узагальненням, виявляють закономірності, зокрема, в області композиції. Освоївши основні закони композиції, вони будуть впевненіше підходити до рішення власних творчих завдань.Отже, вищезгадані навчальні дисципліни тісно зв'язані між собою і впливають на розвиток композиційних навичок у школярів.

Методична вказівка: УРСУ Н.О., НЕГОДА Б.М., ГНАТЮК В.А., МІХАЛЬСЬКА І. П.

Завантажити методичний підручникicon ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОМПОЗИЦІЇ (292 kB)

Text Size
Sunday, November 19, 2017
{В начало}

We have 23 guests and no members online